«Маю право чогось не знати й помилятися»: як супервізія допомагає педагогам у роботі
Труднощі у взаємодії з учнями, батьками чи колегами, пошук ефективних підходів до навчання та оцінювання, потреба розібрати конкретний професійний випадок або знайти ресурси для подальшого розвитку — із такими запитами педагог може звернутися по супервізію. Вона може бути індивідуальною або груповою. Це форма професійної підтримки, яка допомагає проаналізувати власну роботу, розібрати конкретну ситуацію, побачити можливі рішення та визначити подальші кроки.
Як супервізія працює на практиці та що змінюється після таких зустрічей, розповідаємо через досвід супервізорок і педагогинь, які проходили в них супервізію.
Навіть досвідченому вчителю не потрібно знати всі відповіді
Педагоги можуть побоюватися, що під час супервізії їхню роботу оцінюватимуть або вказуватимуть на помилки. Насправді супервізор допомагає педагогові самостійно проаналізувати ситуацію, побачити її з іншого боку та знайти власне рішення.
Ольга Боярчук, методистка навчально-методичного кабінету «Науково-методичний центр професійного розвитку» КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів», була супервізоркою Лілії Бойко. Для Ольги важливо, щоб педагог міг говорити про професійні труднощі без страху осуду: «Супервізія для мене повністю ламає стереотип про “всезнаючого експерта”. Тут ніхто не вчить жити і не дає готові рецепти з методички. Це підтримуючий простір, де можна нарешті скинути броню “ідеального педагога”, розібрати складний кейс без остраху засудження, знайти опору й відчути стійкість, коли здається, що ресурсу нуль».
За її словами, супервізія допомагає педагогові помічати власні сильні сторони та те, що в щоденній роботі могло залишатися поза увагою: «Побудувати процес, де група стає дзеркалом, у якому вчитель раптом бачить власну силу, помічає те, що роками замилювало око, і знаходить вихід із кута, де ще вчора була лише втома, це те, заради чого варто бути супервізором. У такі моменти ти бачиш, як з людини нарешті спадає важкий вантаж і повертається відчуття: “Я впораюся, я не один/не одна”».
Лілія Бойко, вчителька англійської мови Білоцерківської гімназії-початкової школи №11, проходила супервізію в Ольги. Вона працює в освіті понад двадцять років і говорить, що саме великий професійний досвід іноді ускладнює можливість визнати, що певна ситуація не має очевидного рішення. «Для вчителя із понад двадцятирічним досвідом говорити, що щось не вдається в роботі, надскладна задача. Адже всі навколо думають, що вчитель-методист вміє і знає все. І тобі страшно зізнатися, що ти втомився, виснажений, не знаєш, які методи чи форми роботи підібрати, як працювати із поколінням сьогоднішніх підлітків тощо», зазначає Лілія.
Супервізія дала їй можливість побачити, що професійні труднощі виникають і в інших педагогів, а пошук рішення теж є частиною професійного розвитку. «Супервізія дала мені можливість подолати страх невдачі, бо у моєму колі були люди, які теж не з першого разу впоралися із проблемою. Крім того я вдосконалила свої навички слухати і чути, ставити запитання так, щоб відповідь перетворилася на шлях до рішення».
Цей досвід Лілія переносить і у свою роботу з учнями: «І коли заходжу в клас до своїх учнів, не прагну бути ідеальною, “надправильною”, такою, ніби знаю все на світі. Я і досі навчаюся розуміти дітей, себе, обставини, можливості. Чудово розумію, що маю право бути втомленою, чогось не знати, помилятися. Але в мене є інструмент самонавчання, підтримки і розвитку».
Супервізія — це не перевірка
Супервізоркою Василини Чернійчук була Людмила Микитюк, методистка навчально-методичного кабінету «Науково-методичний центр професійного розвитку» КНЗ КОР «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів».
За її спостереженнями, на початку супервізії педагоги можуть хвилюватися через те, що не до кінця розуміють, як проходитиме процес. «Кожного разу після супервізійної сесії я ловлю себе на думці: як же круто спостерігати, коли на початку зустрічі вчитель приходить із хвилюванням та розгубленістю (“А як усе пройде? Чи не буде це схоже на чергову перевірку?”), а йде з відчуттям: “Я знаходжу рішення, зі мною все гаразд”».
Людмила пояснює, що під час супервізії педагог може відкрито говорити про те, що турбує в роботі, та спокійно розбирати ситуацію разом з іншими: «Так, супервізія — це про безпечний простір, де можна чесно сказати: “Я втомилася”, “Я не знаю, як вирішити цей конфлікт” або “У мене опускаються руки”. І замість критики чи повчань отримати розуміння, спокійний розбір ситуації та разом знайти вихід».
Під час таких зустрічей можна також шукати нові підходи до роботи в класі та аналізувати власні сильні сторони. «Процес супервізії — це завжди глибока й жива взаємодія. Ми разом досліджуємо “сліпі плями”, шукаємо нові ракурси для роботи в класі та аналізуємо сильні сторони, про які вчителі часто забувають у щоденній рутині», — зазначає Людмила
Василина Чернійчук, учителька початкових класів та заступниця завідувача Світильнянської філії Плосківського ліцею, проходила групову супервізію в Людмили. Під час зустрічей учасники працювали з темами професійних стосунків між колегами, вигорання, довіри в колективі, конфліктів між педагогами, різних поглядів на робочі ситуації та складних випадків у взаємодії з учнями. «Попри складність тем, мені було по-справжньому комфортно. Я не вперше беру участь у супервізії як супервізантка, і щоразу переконуюся, наскільки це для мене цінний досвід. Адже супервізія для мене — це не лише про професійний розвиток, а й про глибоку внутрішню підтримку», —- розповідає Василина.
Вона зазначає, що супервізія помітно вплинула і на її професійну практику: «Я почала більше спиратися на рефлексивні запитання, активніше використовувати техніки “повільного слухання”, паузи в діалозі, а також елементи колегіальної інтервізії у роботі з педагогами. У моїй практиці з’явилося більше уваги до емоційного стану учасників процесу, до нормалізації переживань і створення безпечного простору для помилок і сумнівів».
Як обрати супервізію на «Векторі»
Щоб замовити послугу супервізії, скористайтеся пошуком на платформі «Вектор», перегляньте доступні програми супервізії та їхні умови й подайте заявку на участь у програмі, яка відповідає вашому запиту. Нагадуємо, що в межах пілотування політики «Гроші ходять за вчителем» педагогічні працівники можуть використовувати отримані віртуальні кошти на підвищення кваліфікації та інші форми професійного розвитку, зокрема супервізію.
Модель підвищення кваліфікації педагогічних працівників «Гроші ходять за вчителем» реалізовує Міністерство освіти і науки України в межах спільної програми зі Світовим банком LEARN — «Підвищення доступності та стійкості освіти в умовах кризи в Україні», що фінансується, зокрема, за підтримки Мультидонорського трастового фонду допомоги, відновлення, реконструкції і реформування України (URTF).
Платформу створено ГО «ЕдКемп Україна» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Save the Children та Education Cannot Wait і безоплатно передано УІРО як благодійну допомогу. Модернізація та адаптація платформи, а також розроблення положення про її функціонування здійснюються за інституційного партнерства ЮНЕСКО та за підтримки Global Partnership for Education.