Які проблеми в доступі до освітніх і розвиткових послуг в Україні через ковід – дослідження
Опубліковано звіт про рівний доступ до освітніх і розвиткових послуг у контексті поширення COVID-19.
Дослідження опубліковане на сайті “Раннє втручання”.
Його провела ГО “Соціальна синергія” Синергія” за підтримки МФ “Відродження” та у співпраці з всеукраїнським форумом “Батьки за раннє втручання”.
Це дослідженні описує бар’єри, що перешкоджають рівному доступу до освітніх і розвиткових послуг, та виявляє найкращі практики для їх подолання.
Дослідники провели онлайн-опитування учасників освітнього процесу (батьки, вчителі, вихователі, керівники закладів, спеціалісти ІРЦ, інші). Усього опитано 1402 особи з усіх регіонів України.
Більшість респондентів зазначили, що впродовж навчання на карантині знизилась якість освітніх і розвиткових послуг та рівень знань дітей, а також відбулося погіршення психоемоційного стану у більшості дітей, педагогів та керівників.
Аналогічно, більшість респондентів зауважили, що навіть якнайкраще організоване онлайн-навчання не може замінити “живого” уроку – зокрема в питаннях соціалізації, набуття навичок комунікації, формування дружніх стосунків зі своїми однокласниками тощо. Особливо, це стосується початкової освіти. Дослідники зазначають, що батьки частіше скептично налаштовані до дистанційки, ніж педагоги.
Респонденти повідомили, що для успішного подолання проблем дистанційного навчання необхідні:
- співпраця та взаємопідтримка між батьками і педагогами;
- любов до дітей і прагнення їм допомогти;
- бажання саморозвитку та отримання нових навичок і знань;
- обмін досвідом із колегами, у тому числі з інших міст і закладів.
Окрім карантинних обмежень, респонденти зазначили про такі проблеми, що заважають доступу до освіти:
- брак спеціального обладнання чи матеріалів для навчання;
- брак спеціалістів, які надають корекційно-розвиткові послуги;
- невідкривання інклюзивного класу / групи;
- бар’єрне середовище, фізична недоступність деяких будівель, приміщень, поверхів у закладах освіти;
- малозабезпеченість сімей.
Окрім проведення опитування, автори також досліджували статистичні дані. Виявилося, що неможливо достеменно встановити охоплення дошкільною й середньою освітою дітей відповідного віку та місця їх навчання.
Також проблемою стала медична модель інвалідності у впровадженні інклюзивної освіти. Статистичні дані щодо кількості дітей з ООП не включають дітей, що мають особливі освітні потреби через соціальні, культурні чи інші причини. МОН надає статистику лише з кількістю дітей із нозологіями.
Це призводить до браку розуміння реального обсягу проблеми з доступністю освітніх і розвиткових послуг та неможливості надалі ухвалити рішення щодо її забезпечення.